Три чверті віку полковника Аполлінарія Соколенко

1

2

З великим задоволенням маю честь представити читачам 75- літнього ювіляра, активного члена львівської міської громади Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько – військового братства полковника у відставці Аполлінарія Григоровича Соколенко. Герой нашого нарису народився 1 червня 1938 року в селі Драбівці Золотоношівського району Черкаської області в сім’ї офіцера - прикордонника.
Мама Аполлінарія – Агафія Йосипівна в подальшому розповіла, що з приєднанням Буковини до Радянської України в 1940 році батька перевели на прикордонну заставу в Чернівецьку область. Вона вирішила їхати з чоловіком, залишивши малого синочка з бабусями. В Чернівцях, в 1940 році у молодої сім’ї народилась друга дитина – дочка Тамара.
З наближенням війни, а це відчували всі, чоловік наполягав, щоб вона повернулась на Черкащину. Треба думати, що виїхали вони 20 – 21 червня 1941 року, тому, що  поїзд в якому вона поверталась, вже за Дніпром в районі Прилук бомбила німецька авіація. В паніці всі розбіглись від вагонів, і Агафія Йосипівна ледь не втратила донечку.
Невже асам Люфтвафе не було видно, що це цивільне населення, а не військовий ешелон?
Правильно і недарма на урядовому рівні визначені хоча б скромні пільги для категорії “Діти війни”. Це лихоліття позбавило їх в дитинстві багато чого, а Аполлінарія ще і батька.
Григорій Семенович в боях перед Дніпром був важко поранений в голову, від чого і помер в госпіталі.
Незважаючи на трьохрічний вік, Аполлінарій пам’ятає як над селом з заходу на схід летіли ескадри загарбників. Було таке враження, - згадує Аполлінарій  Григорович, що небо ставало чорним, а земля двиготіла і стогнала.
Окупацію, їх вже осиротіла сім’я, пережила в селі Драбівці, при чому вони ютилися в погребі, а в хаті на постої були то німці, то італійці.
Пам’ятає Аполлінарій і перших окупантів, які увійшли в двір і заради розваги почали з пістолетів стріляти по прив’язаному невеличкому песику, що загавкав на чужинців. Шарику вдалося відірватися з прив’язу і втекти. І ,о диво: песик повернувся в двір майже через два роки, тільки після вигнання німців з Черкащини.
І ще один спогад з окупації: увійшовши в село німці зразу розійшлися по дворам і почали вимагати від господинь “яйка, млєко”. Звичайно селяни не хотіли віддавати харчі, зберігаючи їх для дітей. Тоді один з окупантів вивів  з хліва корову, приставив гвинтівку її до голови і на ламаній мові якось пояснив, що застрелить корову, якщо йому не дадуть  “яйка, млєко”. Звичайно Агафія Йосипівна віддала всі продукти, щоб не втратити корову – кормилицю.
В 1943 році, вже після перемоги радянських військ на Курській дузі, німці перед відступом стали і боягузливішими стосовно партизан і лояльнішими щодо місцевого населення. Так, коли хтось їм перерізав телефонний кабель, що з’єднував  гарнізон  з Золотоношею, вони в паніці і з криками “Партезанен, партезанен!” втікли з села на два тижні. Аполлінарій Григорович пам’ятає і такий випадок з того періоду війни, коли його п’ятирічного і трьохрічну сестру посадив собі на коліна німець, що жив в їх хаті і гладячи по голівкам гірко плакав, очевидно згадуючи своїх дітей у “фатерлянд” і приговорюючи “капут”.
З радістю селяни зустріли осінню 1943 року армію – визволительку. Без всякого примусу вони пригощали бійців всім, що самі мали.
В школу Аполлінарій Григорович пішов в 1946 році. І ці післявоєнні роки теж були дуже тяжкими. Особливо голодний 1947 рік, коли, щоб вижити, дітям доводилося навесні вишукувати на колгоспних виораних полях рештки сухої. або мерзлої картоплі, обчурховати молоде липове листя, збирати кропиву.
Кожне літо усім учням доводилось працювати на колгоспі на роботах відповідних віку дітей.
В старших класах Аполлінарію Григоровичу доводилось бути вантажником. Завантажували цеглу з печей, пісок з кар’єрів, деревину з берегів Дніпра, куди вона приходила плотами. Так відновлювали колгоспні ферми, зруйновані німцями перед відступом.
Аполлінарій Григорович в школі учився успішно, тож після її закінчення поступив в технічну школу в місті Золотоноші. Отримавши  спеціальність машиніста землерійних машин він був розподілений на будівництво залізниці Абакан- Новокузнецьк, що в Красноярському краю.
Звідти у 1957 році був призваний на строкову службу у внутрішні війська у м. Свердловськ. Дев’ять місяців у школі сержантів загартували юнака та дали достатньо військових та спеціальний знань, щоб в подальшому самостійно очолювати планові залізничні, зустрічні та судові варти.
Строкова служба на той час тривала 3 роки. Але враховуючи сумлінне ставлення до служби, після 2-х років Аполлінарію Григоровичу командири запропонували поступати в Саратовське військове училище МООП СРСР, в яке він поступив в 1959 році.
Звичайно, що досвідчений сержант був зразу призначений командиром курсантської групи, а згодом старшиною курсу. Училище Аполлінарій Григорович закінчив у 1962 році з відзнакою і був розподілений у Дніпропетровський конвойний полк внутрішніх військ МООП СРСР по Український РСР   і   Молдавський РСР, - як тоді називались війська.
Заступник командира роти по політичній частині у Дніпропетровську,  пропагандист батальйону в Черкасах, пропагандист полку в Запоріжжі, заступник командира окремого батальйону по політичній частині в Донецьку, - такі посади пройшов Аполлінарій Григорович в Україні. Причому бездоганно, про що свідчить нагородження орденом Червоної Зірки. При цьому він встиг закінчити заочно військово - політичну академію  в Москві.
Внутрішні війська - структура екстериторіальна, кадрами офіцерів з вищою військовою освітою керувало Головне Управління ВВ МВС СРСР у Москві.
Тож перспективного офіцера майора Соколенко А. Г. в 1978 році призначили начальником політвідділу бригади у місті Кізіл Пермської області.
Дарма в теперішній час скептично відносяться навіть до згадки про політвідділи.  В компетенції цього органу була робота щодо зміцнення військової дисципліни, просвітницька робота, робота з сім’ями військовослужбовців як при ядрі з’єднання так і по 8-ми окремо дислокованим батальйонам та 32 окремо дислокованими ротам, культурно - освітня робота. За ініціативи та під керівництвом Аполлінарія Григоровича був збудований та обладнаний клуб на 500 місць, розгорнута бібліотека, організований оркестр та постійно діюча художня самодіяльність, що дуже важливо для гарнізонів, відірваних від цивілізації.
В 70 - х роках в Радянському Союзі декларувалась обов’язкова середня освіта. Але юнаки, що призивалися з сіл віддалених від районних центрів, кішлаків і аулів мали лише восьмикласну освіту. В зв’язку з цим в частинах де було ініціативне командування організовувались дев’яті і десяті класи. Аполлінарій Григорович по узгодженню з обласним та районними органами освіти відкривав ці класи загальноосвітніх шкіл в своїх підрозділах і всіляко піклувався про проведення повноцінних уроків для солдат.
Без перебільшення можна сказати, що за 8 років служби полковника Соколенко в Кізілській бригаді, декілька сотень юнаків – солдат, що призвались з освітою в 8 класів закінчили службу  вже з повною середньою освітою.
От вам і конвойні роти по охороні виправно - трудових установ та лісо- заготівельних дільниць!
В  1986 році за ротацією офіцерських кадрів полковник Соколенко А.Г. був переведений для проходження служби у 2-гу окрему бригаду внутрішніх військ МВС, що у Львові. Звичайно умови життя та служби в Україні кращі: батальйони розташовані не в лісових селищах, а в обласних центрах - Рівному, Луцьку, Івано – Франківську, Ужгороді. Але для високопрофесійної, принципової, трудолюбивої людини, - а саме таким і є Аполлінарій Григорович, робота знайдеться скрізь. Незважаючи, що бригада займала передові позиції серед частин внутрішній військ не тільки в Україні і Молдавії, але і бувшого Радянського Союзу (про що свідчили нагородження перехідними прапорами і навіть вимпелом МВС СРСР) , полковник Соколенко вважав, що немає меж для вдосконалення і втілював новаторські підходи у роботі з людьми, їх навчанні і вихованні. Його чудовою рисою було і є уміння створити колектив однодумців і постійно підтримувати в ньому високу активність та ініціативність.
Автор цих рядків з 1988 по 1990 роки був заступником полковника А. Соколенка, і я зі свого, понад 30- річного досвіду, свідчу, що це був період найбільш продуктивної роботи всіх офіцерів - виховників при високій вимогливості і принциповості начальника, але без нервування,  роздратувань та безпідставних розпікань.
В 1990 році Аполлінарій Григорович після 33-х років безперервної та бездоганної військової служби звільнився в запас.
І тут доречно ще  можна розповісти про офіцерську династію Соколенок: його батько Григорій Семенович – лейтенант – прикордонник, Аполлінарій Григорович – полковник, його старший син Сергій Аполлінарійович теж вже закінчив службу полковником у кримському територіальному командуванні внутрішніх військ МВС України, а молодший син Андрій продовжує службу полковником, заступником командира з тилу Галицької ордена Червоного Прапору бригади ВВ МВС України.
Досягнення офіцерів - чоловіків мабуть були б неможливі без люблячої, турботливої і в той же час уміючої вносити організаційні нотки в сім’ю , - дружини і мами, Валентини Олексіївни.
Валентина Олексіївна завжди займала активну життєву позицію: поки служив Аполлінарій Григорович її постійно обирали головою жіночої ради частини. Вона і понині працює головним логопедом львівської обласної медико - педагогічної комісії. А полковник А. Соколенко, користуючись доброї пам’яті повагою і авторитетом обраний головою ради ветеранів рідної частини, і крім того активно приймає участь в якості члена Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько – військового братства у військово – патріотичному вихованні молодих поколінь військовослужбовців.
В наступному році, Аполлінарій Григорович і Валентина Олексіївна  разом з синами, невістками і онуками будуть відзначати 50- й День утворення сім’ї.
Тож здоров’я і щастя вам і вашій великій родині дорогі ветерани!
Секретар Львівської міжрегіональної секції Асоціації ветеранів внутрішніх військ МВС України підполковник запасу Ю.Б. Ваврисюк.

4

3

Фото з архіву ветерана.

Вскоре маршевый батальон "игра троя скачать"Девяносто первого полка был опять согнан, и "Скачать реальная сказка"солдаты расселись по "новые программы скачать"вагонам.

Но тут в участке появился жандарм, державший в вытянутой "Nti media maker 9 keygen"руке лоскут ткани, другой рукой "скачать альбом через торрент"он зажимал себе нос.

Сокровище будет возвращено Дому Синанджу.

И "скачать игру натали брукс тайны одноклассников"Перривезер испытывал то же "скачать карту навител россия"самое наслаждение.

И уж конечно, "рефераты по обществознание скачать"он не собирался доверять клиенту.

И теперь уже для "безразличие скачать торрент"того, чтобы вызвать эту информацию, "скачать руки вверх он тебя целует"Смиту не требовалась помощь Швайда, он мог это делать сам.

Камень разлетелся на миллионы осколков, которые "звук аськи скачать бесплатно"так и брызнули в небо, крутясь и танцуя "самые классные флэш игры"в полете, и ярко вспыхивая под лучами "Скачать драйвер epson tx117"заходящего солнца.

Пойду понюхаю, сказал Мартин и выскользнул за дверь.

Конечно, он не рассердится, что Вильям "звездные войны музыка из скачать"его разбудил, но зато здорово высмеет, если он ему скажет, что в такое время "игры ледниковый пириуд"ночи среди "полина гагарина попроси у облаков скачать песню"Атлантического океана разговаривает какая-то маленькая девочка.

С таким тяжелым грузом он наверняка пошел ко дну, "одиночество в сети вишневский януш скачать"унося с собой все ценные запасы.

Но он знал, с чем все "русалочка игра скачать торрент"это связано.

Предполагалось, что трое будут с ножами, за ними "шаинский скачать песни"люди с пистолетами, прикрытые снайперами на крышах, несколько человек с гранатами, "скачать картины великих художников"а за ними команда еще из троих.